Батькам до уваги

 

ТОП 7 порад, як убезпечити дитину від можливого насильства

1. Розмовляйте з дитиною

Дорослі, які постійно розмовляють з дитиною, переважно знають картину її життя – що відбувається школі, хто є друзями, а хто ворогами.

2. Довіряйте дитині

Дитина повинна знати, що дорослі їй довіряють, і що вона може довіритися дорослому. Для побудови таких відносин, демонструйте не на словах, а на прикладах, що ви вмієте берегти таємниці, що не будете здіймати скандал за кожну дрібницю, а просто вкажете, як було б зробити краще.

3. Не прикрашайте проблеми «бантиками»

Розповідайте дітям щодо складних ситуацій, які можуть з ними трапитися, прямо. Це стосується і проблеми насильства над дітьми. Не вдягайте на дитину «рожеві окуляри». І найстрашніше, що кривдник – це не завжди незнайомець, нашкодити дитині може і людина із близького кола. Зазвичай такі люди входять в довіру і систематично «підготовлюють» дитину до своїх злодіянь.

4. Кордони тіла дитини

Говоріть з дитиною також і про сексуальне насильство. З дітьми старшого віку про проблему можна говорити прямо, розповідати на прикладах, що певна історія трапилася, обговорити, чи можливо було її уникнути. Діти молодшого віку чітко мають володіти інформацією про кордони тіла — використовуйте правило «Тут мене не торкайся»: ніхто не має права торкатися дитини в тих місцях, що зазвичай закриті нижньою білизною 

5. Шантаж дитини

Розповідайте дітям і про те, що її можуть почати шантажувати. Дитина має знати, що те, що причиняє їй образу, і покривається словами «нікому не розповідай» потрібно негайно викрити – розповісти батькам, вчителям, дорослому, якому довіряють. 

6. Насильство через екран

Проводьте певний час в інтернеті разом, переглядайте спільно сайти покупок, качайте разом ігри, роздивляйтеся нові іграшки, із старшими – нові гаджети. 15 хвилин в інтернеті з дитиною поруч, дозволять вам розповідати, що є «хороші» сторінки, а є «погані», що є злочинці, які можуть видавати себе за добродіїв. Навчіть дитину фільтрувати контент.

7. Будь-яку проблему можна вирішити

Цю фразу повторюйте дитині щодня, декілька

раз на день, як мантру. Чим частіше дитина

чутиме, що «будь-яку проблему можна вирішити»,

тим менша вірогідність того, що вона знайде в своїй голові проблему, яку вирішити не можна.

Самоушкоджуюча поведінка у підлітків

Тема самоушкодження у дітей і підлітків дуже непроста і викликає багато емоцій у оточуючих - від глибокого співчуття, ірраціонального страху нерозуміння і до повного відторгнення і навіть відрази.

Дійсно, глибокі і постійно оновлювані порізи на руках і ногах, удари головою об стіну, вирване до залисин волосся, змушують задуматися про психічне здоров'я такої людини.

Дуже сильні форми самоушкодження у дітей і підлітків найчастіше присутні в так званих «сім*ях, що опинилися у скрутному становищі» родинах, де дитина перебуває в умовах повної занедбаності або відчуває на собі прояви жорстокості, неадекватної поведінки дорослих, піддається фізичному, моральному або сексуальному насильству.

Але навряд чи ці люди читають статті психологів, і тому ми поговоримо про форми самоушкодження, а головне, його причини, в на перший погляд благополучних сім'ях.

Самоушкодження можуть бути прямі і непрямі.

Прямі - порізи, удари, опіки, виривання волосся;

непрямі - порушення харчової поведінки, пропуски прийомів їжі, вживання алкоголю і наркотичних речовин, татуювання, пірсинг, проколи, екстремальні, травмонебезпечні види спорту і захоплення - всі ті дії, які приносять або потенційно можуть завдати шкоди здоров'ю і відчуття болю.

За статистикою до самоушкодження схильні 20% всіх гетеросексуальних підлітків і 53% всіх ЛГБТ підлітків.

Психологічними причинами самоушкодження є:

⁃ емоційне відторгнення в дитинстві;

⁃ пережите насильство;

⁃ дисоціація, «втрата себе»;

⁃ низька самооцінка, і, як наслідок, почуття провини і сорому;

⁃ невміння (неможливість) говорити про свої почуття, страх бути незрозумілим;

⁃ неможливість адекватно реагувати на стрес.

Чого ж досягає підліток через заподіяння собі болю?

⁃ зняття агресії, яку не можна направити на дорослого (батьків) в силу їх жорстокості або страху відторгнення;

⁃ покарання себе за агресивний імпульс (я -поганий);

⁃ відчуття «я - живий» через біль;

⁃ ілюзія контролю болю, контролю пошкодження, якщо був досвід насильства, на який колись не можна було вплинути, проконтролювати;

⁃ поділ понять Я і моє Тіло при насильстві над Тілом, покарання Тіла;

⁃ заклик про допомогу.

Але я б хотіла зупинитися детально на одній з найбільш частих і найбільш неочевидних для люблячих батьків причин самоушкодження - неможливість висловити гнів.

Ця ситуація найбільш актуальна, якщо у дитини є один з батьків, в силу втрати чи розлучення.

У цих умовах дитина починає відчувати величезний страх втратити єдиної близької фігури і забороняє собі висловлювати гнів, конфліктувати, боячись можливого відторгнення і повної покинутості.

Адже в повній сім'ї при конфлікті з одним з батьків завжди можна звернутися до іншого, поскаржитися, поплакати, втішитися і згодом помиритися з першим.

У неповній сім'ї такої можливості немає, і гнів залишається невираженим, а точніше, агресивні імпульси відводяться від мами/батька і направляються на себе.

І навіть любляча мама, що не проявляє ніякої надмірної суворості, може виявити у своєї дитини рясні прояви самоушкодження, нерідко відмічаючи при цьому «поступливий» характер.

І якщо ви батьки і читаєте ці рядки, подумайте, чи є у вашої дитини можливість вільного вираження гніву по відношенню до вас, чи не поклали ви край таким проявам з уявлень про «хороше» вихованні і чи не спрямовується вся ця руйнівна сила на самого підлітка?

Травматична подія є занадто важким тягарем для дитячого організму .⠀

⠀

Страждання, біль, занепокоєння
та порушення безпеки, як однієї з найважливіших потреб дитини, стають причиною значних змін у її функціонуванні.⠀

⠀

На жаль, дітки теж стають свідками жахів війни й переживають нарівні з дорослими.⠀

⠀

Як допомогти дитині, яка почула чи побачила щось шокуюче та лякаюче, розповіли психологи Державної служби з надзвичайних ситуацій.⠀

⠀

Обов'язково ознайомтеся з порадами, відображеними у нашому дописі, поділіться з близькими й збережіть, аби не загубити .⠀

Як підтримати вашу дитину у разі бомбардування

Поради:

Намагайтеся залишатися якомога позитивнішим. Діти сприймають те, що відбувається, виходячи з вашої поведінки. Вам не потрібно завжди залишатися "сильним"; ви й так робите все, що можете. Займайтеся самодопомогою, самоспівчуттям та висловлюйте позитивні емоції.

Обіймайте своїх дітей, якщо вони хочуть, і дозволяйте їм “притиснутися” до ваших колін.

Співайте разом дитячі пісні. Це створює відчуття безпеки.

Уникайте відкритих конфліктів та конфронтації серед друзів та членів сім'ї.

Приймайте те, що відчуває ваша дитина, які б емоції вона не виявляла.

Чим більше ви отримаєте підтримки від інших, тим краще ви зможете допомогти

своїм дітям.

Якщо ви вірите в Бога або якщо ви є духовною людиною, помоліться разом з вашою

дитиною.

Не заохочуйте у своїх дітях почуття гніву або помсти. Це лише посилить тривожність вашої дитини.

Щодо підлітків, дотримуйтесь рівноваги між можливістю звернення до них як до дорослих (говорити правду, ділитися з ними своїми думками, покладати відповідальність), і можливістю звернутися до вас за підтримкою.

Способи зниження стресу:

Дихальні вправи:

_ Запах квітів: Скажіть дитині, щоб вона собі уявила, що вона нюхає квітку,

глибоко вдихаючи через ніс і видихаючи через рот. Також можна подумки

уявити собі квітку.

_ Маленький зайчик: Як зайчик у саду, запропонуйте дитині зробити три швидкі

вдихи через ніс і один довгий видих через рот.

_ М'яч для зниження стресу: Зробіть свій власний м'яч для зниження стресу,

наповнивши тканину, пластикові пакети або повітряні кулі сухим просом або рисом). Стисніть м'яч, коли відчуєте стрес, щоб зняти м'язову напругу.

Вправи на позитивну уяву:

_ Намагайтеся разом уявити безпечний простір, який би він не був. Нехай ваша

дитина скаже, що вона бачить і відчуває у цьому місці.

_ Нагадайте дитині про позитивний минулий досвід, сім'ю та друзів.

За можливістю:

Намагайтеся задовольнити основні потреби (їжа, воду, одяг, підгузки, туалет).

Спробуйте встановити порядок дня. Щоденний розпорядок забезпечує стабільність та впевненість у тому, що хоча б щось постійне і під контролем.

Уникайте показувати дітям графічні або звукові подробиці: у реальному житті, по телевізору, по радіо або по телефону.

Намагайтеся не налаштовувати дитину на певні почуття. Деякі можуть бути дуже

стриманими і тихими під час нападів, інші можуть гніватися. Визнавайте та приймайте їх почуття.

Рекомендації щодо тілесної безпеки:

• Покажіть дитині, як потрібно вкриватися, якщо поруч відбувається вибух: ляжте на живіт, закрийте вуха і злегка відкрийте рот.

• Якщо бомбосховища немає, краще знаходитись біля сходів будівлі та триматися подалі від вікон.

• Нагадайте дитині, щоб вона не чіпала незнайомі предмети або руїни після вибуху, щоб уникнути контакту з вибухівкою.

• Потренуйтеся разом з дитиною: Що робити, коли відбувається активне бомбардування? Що робити після? Якщо є бомбосховища, тренуйтеся як добігти до бомбосховища. Створивши звичну реакцію у разі бомбардування, можна значно зменшити стрес і дати вашій дитині деяке відчуття контролю.

• Заведіть сумку на випадок, якщо потрібно терміново бігти з основними речами, які ви можете взяти з собою, коли будете рухатися в бомбосховище або підвал. Покладіть у сумку кілька невеликих іграшок, а також їжу, воду, підгузки, запасний одяг, телефон, документи, тощо

Автор: Кун Севенантс, Доктор психологічних наук.

СИМПТОМИ ПАНІЧНОЇ АТАКИ ТА НАДСИЛЬНОГО СТРАХУ У ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ:

відчуття нестачі повітря або задухи;

запаморочення, хиткість або млявість;

миготіння чи прискорене серцебиття;

тремтіння або дрижання;

потовиділення;

нудота або неприємні відчуття в животі;

деперсоналізація або дереалізація;

відчуття оніміння або поколювання;

припливи тепла/холоду;

біль або дискомфорт у грудях;

страх смерті;

страх втратити контроль чи збожеволіти.

ЩО РОБИТИ:

1. Дихальна вправа. Повільно вдихаємо через ніс. Видихаємо повітря вузьким ротом. Видих має бути повільніший за вдих.

2. Зволожуємо слизову оболонку рота маленькими порціями води.

3. Робіть періодичний масаж мочок вух та кінчика носа.

4. Швидко стискаємо та розтискаємо кулачки.

5. Відволікання.

Озирнись навколо ( Уяви собі...)

" Знайди 5 речей, які ти можеш побачити! "

" Знайди 4 предмети, яких ти можеш торкнутися"

"Знайди 3 речі, які ти можеш почути "

"Знайди 2 речі, які ти можеш понюхати"

" Знайди 1 річ, яку ти можеш спробувати на смак".

6. Рахуємо подумки від 100 до 1.

7. Згадуємо слова пісні чи вірша.

8. При можливості випити теплий м'ятний чай.

9. Говорити дитині, что відчуття страху - це нормально. Страх допомагає нам зрозуміти та усвідомити, що відбувається. Необхідно навчитися контролювати свої відчуття та наближення страху ( панічної атаки) та виконувати безпечний поведінковий алгоритм.

10. Дітям з 8 років можна розповісти все як є ( звичайно, в межах розуміння дитини) без паніки у голосі. Маленьких дітей необхідно відволікати та заспокоювати та запевняти, що ви завжди поруч ( полоскотати, почитати книжечку, розглянути картинки, помалювати, вигадувати короткі історії , пограти в слова, четвертий зайвий, вивчити чи повторити назви пору року, місяців, придумати риму ( рифма) до слів, рахунок до 10 (20,30,40...) і назад до 0, імена та по - батькові членів родини тощо - все у ігровій формі ) , подивитись хороший мультик на телефоні ( зараз можна)

10. Посміхайтесь дитині, дивіться їй в очі.

11. Пам'ятайте, чим спокійніші ви , тим впевненіше почувають себе діти та близькі поруч з вами!

БЕРЕЖІТЬ СЕБЕ ТА СВОЇХ БЛИЗЬКИХ

З Інтернету

*Як заспокоїти дитину*

Розповідає дитячий психолог Ольга Шакотько, яка з 2014-го року є кризовим волонтером і працює з дітьми-переселенцями.

Щоб заспокоїти дитину, спершу треба заспокоїтися самим. Ми можемо ділитися тільки тим, що є в нас.

Діти часто віддзеркалюють емоції батьків. Якщо бачимо, що дитина нервує, одразу перевіряємо наскільки знервовані самі.

Якщо відчуваєте, що емоції переповнюють, треба подихати і «заземлитися». Робимо кілька вдихів носом, надуваючи живіт на рахунок один-два, і кілька видихів, здуваючи живіт, на рахунок один-два-три-чотири-п'ять.

Коли заспокоїлися, спокійно говорите з дитиною тими словами, до яких вона звикла в звичайному житті.

Не можна кричати на дитину, коли вона сама кричить, це не допоможе.

Найчастіше дитина в паніці через те, що не розуміє, що відбувається і чому мама забрала її із затишної квартири й привела в підвал. Треба пояснити, що наразі батьки роблять найважливіше: піклуються про її безпеку.

Хвалити: як гарно тримається, швидко збирається.

Переключати увагу на тих, хто потребує підтримки: бабуся, мододша сестричка.

Окреслити зону відповідальності: дитина сама контролює, які іграшки треба взяти, знову спускаючись в підвал.

Як дитині пережити розлучення з близькими

Ситуація цієї війни терміново вимагає, щоб дітей та жінок було в країні якнайменше, щоб наші хлопці могли вільно боронити наши землі без постійних поглядів у сторону хати, де плаче його мала дитина. Та і те, що зараз відбувається, бачити та чути дітям не варто. Вони вже і так будуть мати в несвідомих спогадах ці тривожні дні та жахливі вибухи.

Війна робить дітей тихими!

Отже, на що варто звернути увагу, щоб мінімалізувати втрати від травми прив'язаності під час евакуації:

1. На власні реакцїї. Сховати дітей в цей час - це власне військове завдання кожної мами, вона веде боротьбу за добробут своєї дитини. Тому мужньо приймайте рішення їхати та витримати всі лиха такої евакуацїї.

2. Не піддаватись іллюзії, що скоро буде кінець, для дитини треба ліки, догляд, тепло, постійний доступ до води та їжі, туалету, памперсів. Як відомо, вже є 5 дітей, які народились у бомбосховишах.

Це неймовірне додаткове навантаження.

3. Діти не розуміють, що відбувається, та дуже лякаються, це природня ситуація. Не хвилюйтесь: страх - це захисна реакція нашого лімбічного мозку та є основа виживання; страх у таких ситуаціях може й організувати дитину. Але ні в якому разі додатково не лякайте, тому що страх мами та страх дитини - це те, що приводить до травми. Страх малюка Ви зможете сконтейнерувати, а він ваш - ні. Лякається дитина - спокійно, саме спокійно її вгамовуйте.

4. Не влаштовуйте істерик перед дитиною! Мама теж жива і плаче, проробляючи емоціями жахливу ситуацію. Порада: плачте багато та довго, але коли дитина спить, вона не повинна цього бачити та пам'ятати. Для дитини немає нічого більш страшного, ніж сльози мами, - це для неї справжнє випробовування. Це жахіття та розгубленість, які формують страх смерті.

5. Коли дитина питає: "Де мій тато?". Кажіть правду: "Твій тато боронить наш дім, щоб ми могли вільно там жити". Бо дійсно зараз кожен тато, що залишив свого малюка, - це герой. Вчора я стала свідком, як мужньо один тато відправляв свою дружину з місячним малюком за межі країни, жінка, яка народила менше місяця, - водій; уявіть мужність цього народу!

6. Коли діти питають, чому тато не з ними! Саме зараз вся нація прийняла роль воїна. І мама теж стала воїном. А кожен воїн має бути хоробрим і дитина теж підсвідомо приймає цю позицію. Граючи, малюючи та проговорюючи страшні події, ідентифікуйтесь з татом: він захищає дім, а ми захищаємо своє життя для нього. Це найкращий зв'язок!

7. Намагайтесь контактувати за графіком при можливості! Наразі якщо немає можливості фізичного контакту по відеозв'язку, пригадуйте з дитиною якісь смішні або цікаві спільні події, що у вас були, - це також буде зв'язок. Малюнки та листи підтримки теж так працюють.

8. Створюйте питання звернення про адаптацію на новому місці. Якщо дитина щось цікаве побачила, спробувала чи почула, запитайте: "А як ти розповіси татові або іншим родичам (які значущі для дитини, але їх немає поруч)?". Так дитина ніби контактує з близькою людиною, й емоційна депривація буде менш складною.

9. Не поспішайте з адаптацією, це складний процес, та вимагає часу. Щоб він пройшов вдало, пригальмуйтесь, не поспішайте, зменшіть темп власних дій та реакцій, це дасть дитині сигнал, що немає загрози і можна набути спокою.

10. У кожного з нас життя після 24.02.2022 змінилось назавжди і те, що переживає зараз ваша дитина, це стане історією її мужності завтра. Робіть фото та показуйте дитині, яка вона мужня, що витримала це, як мама й тато, бабуся та дідусь, як солдати, що збили страшний літак, як весь Український народ, який веде боротьбу проти зла! Ми сьогодні пишемо нову історію кожної сім'ї.

11. Вигадуйте казки про мужність та перемогу, запишіть їх з дитиною, зробіть цілий артбук, щоб дитина вільно відредагувала всі емоції, більшість з яких вона не розуміє, пояснюйте, якщо пояснити неможливо, просто утримуйте ці емоції!

Все буде добре! Україна витримає, ми серце Європи, а Бог не любить, коли руйнують Серце, яке він створив, бережемо своє Серце та маленьке Серденько свої дитини.

@Вікторія Назаревич #Україна_без_війни #Хочу_Мир

Сепарація або відокремлення від батьків

Сепарація в психології - це відокремлення дитини від мами (від батьків, від своєї батьківської сім'ї). Результатом такої сепарації є вміння без сторонньої допомоги управляти і розпоряджатися своїм життям, вміння самому приймати рішення і нести відповідальність за їх наслідки.

Етапи психологічної сепарації

1. Народження дитини

До цього мати і дитя були єдиним цілим і функціонували як один організм. Після народження мати і дитя мають дуже тісний контакт, в якому дитина має велику потребу. Але це вже дві різні людини. Мати годує, доглядає, піклується про дитину. Без матері і інших дорослих, які її замінюють, дитина може загинути.

2. Вік дитини - 1 рік

У цей період дитина робить свої перші самостійні рухи або кроки: дотягнутися, доповзти, дійти до чого-небудь. При цьому дитина ще боїться далеко від мами йти - тримає маму в полі зору, як і мама стежить за дитиною. Але буває, що дитяча цікавість і інтерес беруть гору і тоді малюк йде досліджувати світ самостійно.

Якщо мама в цей період не підтримує прагнення дитини до самостійності і пізнання світу, відбувається затримка в розвитку і перешкоди сепарації дитини на цьому етапі.

3. Криза 3-х років

Ближче до цього віку (+ - півроку) дитина починає усвідомлювати себе як особистість. Під час кризи 3-х років дитина починає усвідомлювати, що вона і мама - це різні люди.

І їй стає цікавим робити все самій - без мами. Цей період сепарації іноді називають "Я-сам!"

І часто від батьків можна почути такі фрази:

• "Ти ще маленький! Давай, я це зроблю ».

• «Бачиш - у тебе не виходить! Я зараз покажу, як треба ».

• «Давай я зроблю - це буде швидше. А то будеш колупатися три години ».

Ці фрази перешкоджають становленню особистості і психологічному відокремленню дитини.

4. Підлітковий вік

У цьому віці відбувається самоідентифікація дитини. Дитина вже не зовсім дитина тобто підліток і більше орієнтується на позицію і думку своїх однолітків. Відбувається знецінення батьків - батьків скидають з п'єдесталу, оскільки дитина починає помічати те, що раніше не помічала і не звертала увагу. Батьки до цього не готові і це призводить до конфліктів з батьками. Вони намагаються приборкати і придушити дитину старими методами як в дитинстві, але вони не працюють і це є перешкодою для психологічного відокремлення підлітка від батьків в цей період.

5. Вік 17- 21 років.

Це період вступу у доросле самостійне життя. В ідеалі це повинно відбуватися в зазначені вище терміни. Зараз підлітковий вік продовжили до 24-25 років у зв*язку з загальною інфантилізацію нинішньої молоді. Не кажу, що вона охопила всіх поголовно і діти не поспішають відділятися від батьків. Але загальна тенденція спостерігається.

Сепарація відбулася, коли підліток відокремлюється психологічно від власної сім'ї, починає спиратися на свої уявлення про життя, розпоряджатися своїми знаннями, ресурсами і думає як далі облаштовувати своє життя.

Сепарація в кожній родині проходить по-своєму і по-різному: хтось в 16 років йде з дому, а хтось до кінця свого життя живе зі своїми батьками.

Причини теж можуть бути різні.

А у скільки років ви відділилися від батьків?

Автор: Дженгурова Людмила

Самооцінка - це важливо!

Самооцінка як один з оновних структурних компонентів самосвідомості є важливим регулятором поведінки і діяльності людини. Вона впливає на всі сторони життя, емоційний стан, стосунки з оточенням, розвиток творчих здібностей, ставлення до здобутків та невдач.

Перейдіть за посиланням та дізнайтесь більше

https://docs.google.com/presentation/d/1jTKuIW9CX35J5NoVAZBSc1M4IancgAEn/edit#slide=id.p1