*Що таке війна?*

Як пояснити це дитині та вправи для психологічної допомоги: сімейна та дитяча психологиня Світлана Ройз.

Ми можемо пояснити, що війна — це агресивні дії однієї країни щодо іншої. Війна вже триває 8 років, просто вона була для нас непомітна. Зараз це змінилося. Якщо дитина знає, що таке цінності, можна пояснити, що цінності людей і країн можуть не збігатися.

Війна — це завжди страшно та жахливо. Ми маємо робити акцент: “Дивися, ми зараз у безпеці й наша армія робить усе, щоби ми залишалися в безпеці. А для того, щоби ми були в більшій безпеці, нам треба прислуховуватися одне до одного, важливо, щоби ти робив те, що я кажу. Ти відповідаєш за те-то й те-то”. Дитину важливо зробити відповідальним за щось. Будь-яка розмова з дитиною має закінчуватися обіймами.

Корабель не тоне на воді, він тоне, коли вода потрапляє всередину нього. Тому не так важливо, що зовні, важливо — що ми впускаємо всередину.

Далі — кілька порад, як допомогти дитині.

Режим дня. Робіть усе, що ви робили раніше, якщо є така можливість. Якщо дитина їла завжди о певній годині та є можливість так робити і надалі — продовжуйте. Те, що зараз пов’язує нас із мирним часом, буде на користь.

Важливо створювати безпечний простір. Наприклад, будиночки чи “халабуди”, сидіти на підлозі, малювати будиночки, гратися в хованки. Те, що може давати відчуття кордонів.

Грати в псевдоагресивні ігри. Наприклад, битися подушками, бігати і кричати, грати в боулінг чи збивати кульки.

Використовуємо протокол для дітей у стресі, про який я дізналася від одного з моїх викладачів з Ізраїля Олександра Гершанова. Коли людина пережила стрес, перше, що треба зробити — обійняти її. Але водночас важливо старатися не торкатися відкритих частин тіла, бо це може спричинити ще більшу невротизацію. Ми можемо взяти людину за руку, якщо інший контакт неможливий.

Розмахувати руками, як маятником.

ЯК ПОЯСНИТИ ДИТИНІ ЗНАЧЕННЯ СИРЕНИ?

Уяви що в лісі, де живе родина вовків, один з них найсильнішій вовк. Він відходить від своєї домівки для того, щоб першим побачити небезпеку для всіх інших мешканців. Коли він бачить небезпеку, то починає досить голосно вити, щоб всіх попередити про загрозу і щоб всі встигли сховатись від небезпеки.

Так і зараз! Наші воїни дивляться в небо і коли бачать небезпеку - повідомляють нас, щоб ми теж могли сховатись. Тож, сирена - це не страшно, а важливо та корисно!

Тому давайте не будемо її лякатися! А подякуємо, що вона нас попереджає!

*ЩО РОБИТИ ІЗ ВНУТРІШНЬОЮ ТА ЗОВНІШНЬОЮ АГРЕСІЄЮ?*

Злість – одна з емоцій, яку часто позначають як «небажана», «негативна», «шкідлива» тощо. Втім, це не зовсім правильна позиція. Злість, як і усі інші емоції, дана нам природою. І має, відповідно, свою функцію – активізувати усі резерви організму для реакції на небезпеку. Агресія є поведінковим наслідком злості. Її мета – це вберегти цілісність організму, психіки, через напад на джерело небезпеки. Відтак, і агресія насправді не є чимось завжди негативним.

Інша справа, що через розвинену свідомість, люди здатні реагувати злістю та агресією не лише на справді загрозливі речі, але й на те, що мозок сприймає як загрозу.

Також важливо знати, що в стані агресії практично неможливо контролювати свою поведінку, думати про наслідки, аналізувати, чим це обернеться.

Буває також, що агресія спрямована не ззовні, на інших людей та обʼєкти, а всередину, на себе.

Що з цим робити?

Передусім, якщо ви не маєте складнощів із регуляцією злості, не зриваєтеся на близьких, ваша агресія не призводить до ушкоджень майна або інших осіб – навряд чи є потреба щось робити узагалі. Наступні частини можете почитати для самоосвіти.

Злитися і мати агресію до ворогів – цілком нормальна реакція.

Якщо ви маєте складнощі з контролем агресії, слід спробувати кілька наступних технік. Якщо не спрацює – зверніться за консультаціями до психологів. Вони допоможуть опанувати цей стан.

Навчіться користуватися «градусником злості». Агресивна поведінка виникає, коли «градус» злості досягає певного рівня, такої собі «точки неповернення». Якщо уявити собі 100-градусну шкалу, то для когось це може бути 70, для когось 50 чи 80 градусів. Спробуйте оцінити, при злості якого «градусу» у вас виникає імпульс до агресивної поведінки.

Далі пробуйте відстежувати, як ваша злість наростає, і як підвищується її «градус».

В момент, коли ви відчуваєте, що злість починає наближатися до «точки неповернення», слід дати мозку можливість перехопити контроль.

                                                                                 Дитячий психолог